Права власності в доповненій реальності

Нам не потрібно говорити вам, що доповнена реальність зростає. Новий iPhone X від Apple і останнє оновлення iOS показали це як день. Це лише початок. Це може здатися дивною ідеєю, але очікується, що окуляри AR (і навіть контактні лінзи) можуть стати новою нормою в найближчі роки. Але навіть на цих відносно ранніх етапах, коли доступ споживачів до доповненої реальності здебільшого обмежений смартфоном, виникають деякі етичні, юридичні та нормативні питання , особливо коли йдеться про фізичний простір і власність.

По-перше, давайте розглянемо проблему віртуальних графіті. Графіті, створені в доповненій реальності, видно лише тоді, коли сторони мають доступ до них, переважно через їхні смартфони. Він може бути створений таким чином, щоб надсилати сповіщення, коли наближається перехожий, закликаючи їх підняти свій телефон, щоб побачити роботу. Для невеликих груп це може не бути проблемою саме по собі, але там, де AR-графіті доступні для широкої публіки, вони стають «публічною заявою» і таким чином викликають запитання, на які потрібно знайти відповіді.

Коли фізичне графіті створюється, воно має бути з дозволу власника стіни, на яку нанесено графіті, щоб бути законним. Отже, чи є віртуальні графіті порушенням прав власника нерухомості, якщо він не просив дозволу? І що таке власність у віртуальному просторі?

Цікаво, що існує існуючий закон, який визначає, у який момент фізичний простір стає публічним. Тепер чи потрібно буде коригувати цей закон, щоб включити доповнену реальність? Ми також повинні розглянути, чи повинні ми дозволити віртуальному простору вважатися «власністю», яку можна придбати за певну ціну.

На відміну від фізичних графіті, графіті AR видно не відразу. Тож власник нерухомості чи навіть поліція можуть не знати, що вона там є. Якщо його можуть бачити лише певні люди в певний час, чи можете ви це взагалі регулювати?

Звичайно, багато чого зводиться до свободи слова, але є також закони про наклеп, які слід враховувати. Значна частина закону про AR у публічному просторі може зводитися до особливостей того, що висловлюється. Якщо простір змішаної реальності використовується для зневажливих повідомлень про окремих осіб або компанії, це має ефект, який не обмежується віртуальною сферою.

Незалежно від того, чи знаходиться фізичний простір під юрисдикцією власника, заява, зроблена в AR, ймовірно, повинна регулюватися законом. Але знову ж таки, хто вирішує, яка інформація є прийнятною та/або правдивою? Істина в наших нинішніх кліматичних умовах є ефірною річчю, а віртуальні простори лише посилюють проблему.

Yelp Monocle — це інструмент, який дозволяє розміщувати огляди компаній та інших закладів поверх карти з покажчиком на це фізичне розташування. Знову ж таки, громадським настроям дозволено панувати у віртуальному просторі – і знову ж таки, хто вирішує, які відгуки є надійними?

Залишаючи це в стороні, є ще одна, можливо, більш актуальна проблема, яку необхідно вирішити:

Чи повинні ми дозволити відображати дані, зібрані компаніями, агентствами, правоохоронними органами чи навіть соціальними мережами, у AR за адресами людей? Що ж, це звучить просто, але якщо віртуальний простір є «міжнародними водами», все підійде. Тож, теоретично, будь-хто міг би побачити ваші знімки з відпустки, просто приклавши свій смартфон до вашого будинку. Зрозуміло, що це порушило б численні закони про конфіденційність, але якщо ми не можемо визначити, хто є власником віртуального простору, він безкоштовний для всіх.

Є ситуації, коли така доступність даних може бути корисною, і деякі компанії PropTech, зокрема, бачать потенційні переваги. Наприклад, з’являються програми, які дозволяють покупцям наводити курсор миші на нерухомість, що продається, щоб переглянути віртуальний тур нерухомості прямо зі свого телефону. Звичайно, у таких випадках продавець дає чіткий дозвіл.

Загалом, такий вид застосування може бути дуже корисним у рекламі, і зокрема в роздрібній торгівлі, дозволяючи споживачам дізнатися більше інформації про продукти перед покупкою. Причина, по якій доповнена реальність зростає, полягає в цих дуже корисних програмах, але це не означає, що ми не повинні обережно підходити до того, щоб нова метареальність, яку ми створюємо, була безпечною та справедливою для всіх.